Єпископ тираспольський Фердинанд Елано Кан
(р. 17 серпня 1788 р., розум. 18 листопада 1864) – австрійський католицький духовний, домініканін.
Народжений в Галичині в 1788 р. У молодості вступив в Домініканський орден. Після висвячення на священика був направлений для душпастирської діяльності серед німецьких емігрантів в Забіалах і Ревле, авансований в настоятеля конвенту в Ризі.
Після створення тираспольській дієцезії папою римським Піус IX в 1848 р., був призначений її першим ординарієм 20 травня 1850 р. Єпископське свячення прийняв 9 листопада того ж року. До 1852 р. резідував в Херсоні, а надалі в Саратові.
Організував церковне життя нової дієцезії, створив капітулу, духовну семінарію і консесторій, упорядкував кафедральний собор, брав участь у діяльності Духовної Колегії у Петербурзі. Помер в 1864 р. у Саратові.
Єпископ Вінцентій Липський
польський католицький духовний, тіраспольсій єпископ.
Народжений в Лозовіцах, біля Климовичів в Білорусії в 1795 р. Вивчав теологію у Вільнюсі, після чого поклав священичі свячення 35 травня 1821 У 1824 р. Був призначений схоластиком і архідияконом у Вільнюсі, надалі ректором духовної
академії в Петербурзі в 1855 р.
18 вересня 1756 Був призначений папою римським Піусом IХ єпископом титулярним Іонополіса і Тираспольським суфраганом. Свячення прийняв 9 січня 1857 В Петербурзі. В роках 1864 – 1872 був апостольским адміністратором дієцезії. Створив багато парафій, побудував багато каплиць. Заснував нижчу духовну семінарію в Саратові. Займався душпастирьскою опікою для поляків. Помер в 1875 р. На цей день його залишки спочивають у кафедральному соборі міста Одеси.
Єпископ тираспольський Франц Зоттманн
німецький католицький духовний.
Народився в Ейхштетт в Баварії в 1826 р. У католицькій родині. Наважився взяти євангелічну місію в Росії. У 1860 р. отримав священичі свячення у Тирасполі. Працював надалі як ректор місцевої католицької духовної семінарії в Саратові. У 1867 р. Отримав призначення тираспольського каноніка, а 23 лютого 1872 р. Папа Піус IX призначив його тираспольським єпископом. Рукоположення прийняв двадцять третього червня 1872 Консекрував новий кафедральний храм в 1881 р. Запросив багато німецьких духовних, продовжуючи організацію дієцезії, 18 грудня 1889 відмовився від керівництва дієцезії, оселився в Оренбаум в рідній Баварії, де помер в 1901 році.
Єпископ тираспольський Антон Йоган Церр
німецький католицький духовний.
Народився в Францфельд, на території Херсонської Губернії в Росії в 1849 р. Після
закінчення теологічного навчання в Саратові отримав священичі свячення, 11 березня 1872 р. На початку працював як настоятель в Краснопіллі і Катеринин-штаті в Поволжі. Одночасно навчався далі, займаючи становище професора духовної семінарії Тірасполької дієцезії. У 1879 р. Став каноніком і генеральним вікарієм в дієцезії.
15 березня 1883 Отримав призначення титулярного єпископа Діоклеціанополского в Палестині і суфраганом тираспольським. Єпископські свячення прийняв 22 травня 1883 р. Після відмови єпископа Франца Зоттманна. 30 грудня 1889 став ординарієм дієцезії. Його управління тривало до 6 червня 1902 р., коли відмовився від влади. 23 листопада 1925 Отримав титулярну дієцезію Салону. Жив у Тбілісі, де помер в 1932 році.
Єпископ тираспольський Едуард фон Ропп
( Едуард Мішель Іоан Марія Барон фон дер Ропп),
після навчання в Петербурзі працював у державній адміністрації. Вступив в духовну семінарію в Каунусе, де прийняв священичі свячення 20 липня 1886р. Настоятель в Лібава в Латвії, канонік Жмудський. Турбувався про розвиток народної освіти та благодійної діяльності. Дев’ятого червня 1902 призначений єпископом
тираспольським, свячення прийняв 16 листопада 1902 В Петербурзі. 9 листопада 1903 р призначений єпископом вільнюскім, входження на кафедру відбулося 2 грудня 1903. За спробу вирішення національних конфліктів і підтримку польських інтересів був відсторонений російською владою в 1907 році.
Відійшов від дієцезії і оселився в Вітебській губернії. 25 липня 1917 призначений архієпископом могильовським, входження на кафедру в Могильові відбулося 2 грудня 1917. Так само був апостольским адміністратором Мінської дієцезії в 1917 р. Останній пастир метрополітальной столиці в Могильові. Засуджений радянською владою на смерть.29 квітня 1919 депортований з території СРСР, резидував в Любліні у Варшаві та Познані. Його залишки спочивають у місті Люблін в храмі Св. Йосафата на вулиці Зеленій 3.
Єпископ тираспольськийЙосип Алоїс Кесслер
німецький католицький духовний.
Народився в Лоїс, біля Самари в Росії, в сім’ї німецьких колоністів. Закінчив нижчу і вищу духовні семінарії в Саратові, а надалі продовжив навчання в духовній академії в Петербурзі, яку закінчив у 1889 році, отримавши звання магістра теології. Після висвященія на священика працював протягом двох років як вікарій в кафедральному приході в Саратові, одночасно був професором у місцевій духовній семінарії. В роках 1891 – 1895 був адміністратором парафії в Сімферополі, а потім настоятелем сульзанскім (1895 – 1899) та кишинівським (1899 – 1903).
У 1903 р. єп. Едвард фон Ропп призначив його інспектором духовної семінарії в Саратові. Пізніше став каноніком саратовській 
капітули.
7 квітня 1904 Отримав призначення папи Піуса X на єпископа тираспольського. Рукоположення в єпископи відбулося 28 жовтня у храмі святої Катерини в Петербурзі. Під час його правління відбулося значне матеріальне розвинення дієцезії. Освятив 31 храм, в тому числі прокатедру Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Одесі. Навчився польської мови і вів душпастирьску діяльність серед поляків.
Перед заняттям Саратова комуністами єпископ залишив резиденцію 14 серпня 1918 і за десять днів пішки дійшов до Одеси. Був розшукуваний органами ЧК, оскільки після заняття семінарії та єпископської курії знайшли його пастирький лист до віруючих, у якому загрожував екскомунікою, всім тим, які будуть допомагати більшовикам. Перебуваючи під загрозою можливого арешту і смертного вироку, деякий час ховався в Одесі.
Перед заняттям Саратова більшовитськими військами залишив 14 вересня 1818 єпископську резиденцію, призначаючи генеральним вікарієм о. прал. Ксаверія Францішка Клімашевського на південно-східній частині Тірасполькой дієцезії. У січні 1920 року покинув територію контрольовану радянською владою і пішов на еміграцію до Румунії. Протягом двох років перебував в парафії Красна, яка належала до тираспольської дієцезії.
3 січня 1922 емігрував в США, де зібрав 32 тис. доларів для німців голодуючих в Росії, які пізніше таємно були розділені 
священиками для віруючих в його дієцезії. Пізніше повернувся до Європи і перебував в Берліні. 7 листопада 1929 зрікся влади тираспольського ординарія і 23 січня 1930 року був найменований папою Піусом XI, як архієпископ титулярний Босфору. Помер в 1933 році в Зінновітці.
Єпископ Фрізон Олександр Іванович
(1873 1901 1937), апостольський адміністратор в Одесі.
Народжений 5 травня 1873 в німецькому селі Баден біля Одеси в російсько-німецькій родині. Після початку навчання в духовній семінарії в Саратові був висланий на подальше навчання в Рим. Перебував там шість років в Колегіум Германікум. Отримав докторати з філософії і теології. У 1902 повернувся в дієцезію.
Був по колії векар. в каф. Соборі Саратова, капеланом єпископа, канцлером єпископської курії в Саратові, професором духовної семінарії, в тому ж місті, а від 1910 його ректором.
В роках 1915 – 1925 працював як настоятель прих. Керчі в сімферопольському Деканаті будучи її деканом в 1926, в зв’язку з таємною реорганізацією католицької Церкви в СРСР, яку здійснив Папа Піус XI, був призначений апостолькім адміністратором для південного заходу тираспольської дієцезії з резиденцією в Одесі і 10 травня 1926 таємно консекрерований в храмі св. Людвіка в Москві на титулярного єпископа Ліміри через делигованого папою єп. Д’Ербіні. Після легалізації цього факту він отримав наказ проживати в Сімферополі, що розривало його контакт з віруючими в регіоні Одеси. Проживав на вулиці Горького, 24, кв 14. Восени 1929 був заарештований за звинувачення у нелегальному висвященіі на єпископа і надані допомоги білогвардійським військам. 
Звільнений в 1931 залишався під постійним наглядом і ГПУ. У Сімферополі він користувався великим авторитетом серед місцевих католиків. У 1933 був знову заарештований і звинувачений у нелегальному допуску неповнолітніх у богослужіннях і їх “деправацію” ( на прохання батьків погодився на те, що б хлопчик запалив свічки на катафалку під час богослужіння і розпалив кадильницю). На певний час він був звільнений, а потім повторно заарештований разом зі своєю матір’ю і дочкою сестри, 10.10.1935 йому інкремініровали шпигунську діяльність на користь Німеччини. Підставою звинувачення служили кілька доларів знайдених під час обшуку – потрактовали як оплату за шпигунську діяльність. Його утримували в тюремних підвалах Сімферополя. Він страждав хворобами очей і дуже слабо бачив. У результаті процес відбувався при закритих дверях в днях 11-17.09.1936 на основі звинувачення за політичні злочини, передбачені в артикулах 58-4 і 54-11 КК РРФСР його засудили на розстріл. 10.04.1937 Спеціальна колегія Верховного Суду України ратифікувала вирок. 20.06.1937 був розстріляний у в’язниці на Бутирці в Москві.
Римокатолицький єпископ Марк Глазер
народився 25 квітня 1880 р. в місцевості Ландау на Україні, в німецькій родині. Навчався в семінарії міста Саратова, а надалі в Колегіумі “Germanicum” в Римі. Там він отримав титул доктора філософії і теології.
24 липня 1907 Отримав священичі свячення в Мінську.
В роках 1907-1917 виконував функцію віцедиректора і професора в духовній семінарії в Саратові, а в 1916 р. переведений до Кишинева, де був призначений настоятелем і деканом Бессарабії. В роках 1917 -1920 виконував функцію генерального вікарія Бессарабії. За заслуги він був призначений в 1924 році таємним камердинером папи Піус XI, а в 1930 р. – прелатом папи римського. 
Протягом довгого часу отець прелат Марк Глазер був настоятелем приходу “Провидіння Господнього” в Кишиневі. У 1922 р. єп дієцезії в Яссах Ал. Т. Ціссар довірив йому так само функцію каноніка і генерального вікарія Бессарабії. Той же єп. особисто візітував храм в Кишиневі 9 вересня 1921 з метою душпастирського візитування в Бессарабії в зв’язку з переходом в Ясську дієцезію католицьких парафій з Бессарабії (у той час Румунських), тобто: Красна, Тигина (Бендери), Кишинів, Бєльці, Хотім. Від 1933 р. отець прелат М. Глаззер був катехетом в четвертому класі у польській школі, в Кишиневі.
Першого квітня 1939 р. він був призначений ректором семінарії в Яссах, а 26 липня 1942 року – суперіор католицької місії в Придністровьї, з резиденцією в Одесі. Бачучи його особисті досягнення в душпастирському служінні папа Піус XII підніс його до рангу єпископа. У день 25 липня 1943 він був рукополжений на кафедрі святого Йосипа в Бухаресті на єпископа Цезарополіса. Рукоположення здійснив апостольський нунцій Андреа Кассульо при асистуванні арх.еп. Ал. Т. Ціссара і єпископа з Ясс Міхай Робу. У той же час була реконсекрована катедра в Одесі. Це було великою релігійною подією для всієї католицької громади міста, особливо, коли в одному з Одеських музеїв була знайдена ікона Внебовзяття Пресвятої Діви Марії з головного вівтаря. Після встановлення нового мармурового вівтаря, з мармуровими сходами, реставрована ікона була поміщена в головному вівтарі. Катедра незабаром стала центром духовного життя. Кожен день відправлялася Євхаристійна Літургія. За воскресінням до обіду було по три Святих Меси, а ввечері богослужіння поєднане з вечірньою. У храмі був організований хор. Слідуючи за прикладом Одеси відроджені так само храми сусідніх парафій. На період декількох років життя церкви нормалізувалося. У зв’язку з несприятливою ситуацією для Румунії на східному фронті, єпископ Глазер виїхав до Румунії. У лютому 1944 р., Як візитатор апостольський в Придністров`ї, писав єпископу в Яссах Міхай Робу, інформуючи його, що він втратив усякі контакти зі священиками працювавшими на Місії через швидке просування фронту і дезорганізацію румунської адміністрації. Ця ситуація викликала у нього “глибоке духовне гноблення”, що виникає з боязні за долю і майбутнє священиків, а також їх німецьких та польських співробітників, які не встигли евакуюватися перед наближенням радянської армії.
У вересні 1944 р., після смерті єп. з Ясс Михайло Робу, єп. Марк Глазер був призначений Апостольською Столицею, Апостольським Адміністратором дієцезії в Яссах. У 1949 р. радянська влада остаточно закриває, грабує і профанує катедру в Одесі. Вилучено все, що відносилося до святості. Були знищені междунефовие філарія (стовпи), стелі, зірвана підлога, скинуті хрести, дзвони і органи. З храму зробили спортивний зал, в нефах бігові доріжки, в пресбітеріум боксерський ринг і публічні туалети. Цей факт болісно переживав єп. Глаззер.
Після арешту єпископа Антона Дурковіці 26 червня 1949, Марк Глаззер прийняв управління Ясської дієцезією, але систематично натикався на всякі труднощі в душпастирській роботі з боку комуністичного режиму. 1950 єп. Глазер був підданий різним репресіям і слідству служби безпеки з Ясс. В наслідок чого він отримав розрив серця. Помер 25 травня 1950 року в ситуаціях не з’ясованих на цей день.