КОНФЕРЕНЦІЯ ЄПИСКОПІВ – Одесько-Сімферопольська Дієцезія

Конференція єпископів, єпископат – у латинському обряді це інституція, що об’єднує єпископів певної території, найчастіше однієї держави, і має на меті координувати роботу єпископів та їх співпрацю у вирішенні спільних проблем. Спільні засідання єпископів Конференції називаються сесією пленарного засідання.
Зазвичай Папа скликає конференцію єпископів на території певної держави, хіба що обставини вимагають її скликання на інших територіях.
Кожна Конференція єпископату має свій статут, який після затвердження Апостольською Столицею визначає напрямки діяльності єпископату, його склад, Президії (постійну раду), Секретаріат та організацію пленарних засідань, які мають відбуватися щонайменше раз на рік.
До складу Конференції єпископату входять ординарії дієцезії та їх єпископи-помічники. Лише вони мають право голосу на пленарних засіданнях. Згідно власних статутів, до конференції єпископів можуть належати також єпископи інших обрядів, папські легати (нунції), а також інші єпископи, що служать на території єпископату.
Конференція єпископів видає обов’язкові декрети і рішення, виключно згідно спеціальних доручень Апостольської Столиці. Ці декрети набувають чинності лише за умови підтримки 2/3 голосів (не враховуючи голоси дорадчі) і мають бути затверджені Апостольською Столицею.
До постійних органів Конференції єпископів належать:
– Голова і його заступники (обираються на певний термін на основі внутрішнього статуту);
– Президія (або Постійна рада) – займається підготовкою пленарних засідань,
– Генеральний секретаріат – займається підготовкою документації пленарних засідань, інформує про постанови зібрань членів Конференції, Конференції сусідніх держав і Апостольську Столицю.
Конференція єпископів може скликати Президію (Постійну раду) для вирішення надзвичайних проблем.
Ані Голова, ані Конференція не мають права представляти окремих єпископів, окрім ситуацій, коли у цьому питанні досягнута взаємна згода.
Діяльність Конференції єпископів регламентується канонами 447-459 Кодексу Канонічного Права.