Наприкінці лютого до України з візитом солідарності прибув кардинал – домініканець і автор багатьох книг, о. Тімоті Редкліфф. Його візит стане нагодою для спільної молитви, духовного оновлення та глибшого знайомства з його богословською думкою. Мета візиту кардинала у країну, яка увійшла вже у 5-й рік повномасштабної війни — висловити свою підтримку місцевій Церкві, громадам, всім людям доброї волі, а також своїм співбратам з Ордену Проповідників.
Чому Тімоті Редкліфф приїжджає до України?
На це питання відповідає вікарій домініканців в Україні, о. Ярослав Кравець.
“Приїзд кардинала Тімоті Редкліфф OP до України під час війни не є жестом символічним чи формальним. Він безпосередньо випливає з послання його книги «Сім останніх слів» — роздумів над словами Ісуса на хресті, народженими в досвіді болю, безсилля і смерті.
Редкліф переконаний, що Бога не знаходять у тріумфі сили, а в правді страждання. Останні слова Ісуса звучать не з позиції переможця, а з глибини людської вразливості. Саме тому вони можуть стати словами для людей, які живуть у реальності війни, втрат і страху. Україна сьогодні є місцем, де ці слова перестають бути теорією і стають питанням життя.
Отець кардинал Редкліфф приїжджає, щоб бути поруч, слухати і свідчити, що Бог не відвертається від тих, хто страждає. Прощення, про яке він пише, не означає забуття чи відмови від правди, а є опором спіралі помсти, яка лише множить жертви.
Приїзд о. Тімоті Редкліффа до України є жестом глибокої солідарності — вірою в те, що навіть серед війни Слово життя не замовкає.”
В інтерв’ю Vatican News кардинал розповів про перші дні своєї подорожі і поділився міркуваннями про необхідність для християн молитися й зберігати надію перед обличчям невизначеності та страждань.
— Ваша Еміненціє, що для Вас означає цей візит до України та перебування тут з українським народом?
— Я надзвичайно радий бути тут, в Україні — країні, яку я вперше відвідав тридцять років тому. Я приїхав на запрошення своїх братів і з радістю прийняв його. Щоразу, коли я відвідую країну, де є страждання, я завжди чогось навчаюся. Тож я приїхав, перш за все, щоб бути з моїми братами та сестрами, але також тому, що я переконаний, що вони можуть багато чому мене навчити.
— Яке головне послання ви несете з собою?
— Я думаю, що коли людина кудись приїжджає, не повинна приходити з готовим посланням. Треба прийти, щоб слухати, і те, що вона хоче сказати, має спочатку народитися зі слухання людей. Тому я приходжу не стільки говорити, скільки слухати. Це є основою синодальності: ми приходимо як ті, хто слухає — слухаючи Бога і слухаючи один одного.
— Реколекції, які ви проводили в Києві, були присвячені молитві «Отче наш». Чому ви обрали саме цю тему?
— У часи страждань і війни молитва життєво необхідна. «Отче наш» – це найбільша з усіх молитов, молитва Господня. Сам Ісус молився нею, йдучи до Єрусалиму, щоб страждати і померти. Він молився нею, дивлячись у майбутнє – на той момент, коли Він буде в Гефсиманському саду. Тому для кожного з нас, особливо коли ми стикаємося зі стражданнями, молитва Господня – це великий дар.
— Ми тут, у Києві, під російським обстрілом, а наші брати та ваш друг Лукаш – у Єрусалимі. Ми бачимо, що розпочався новий етап війни. Чи не могли б ви прокоментувати ситуацію – в Україні та на Святій Землі?
— Це правда: ми бачимо дедалі більше насильства всюди. Це час, коли війни спалахують у багатьох місцях — не лише в Європі чи на Близькому Сході, а й в Африці, включаючи Південний Судан. І більше ніж будь-коли нам потрібне християнське свідчення того, що мир можливий, що війна не неминуча. У час війни ми покликані бути людьми надії.
Я б сказав, що головне послання християн сьогодні – це надія. Наше Таїнство Євхаристії було встановлено в момент, коли здавалося, що надії вже не залишилося – під час Тайної вечері, коли попереду чекали лише смерть і насильство. Саме тоді Ісус віддав Себе. І це наше велике Таїнство надії. Тому моє єдине послання до народу України чи будь-де, де триває війна, таке: ми покладаємо свою надію на Господа. Його мир зрештою переможе.
— Ваша книга «Сім останніх слів», яка зосереджена на семи останніх фразах Христа на хресті, була опублікована українською мовою. Як би ви її описали?
— Ця невелика книжка тісно пов’язана з темою синодальності — з навчанням слухати одне одного. У часи насильства існує спокуса закрити вуха. Але ми повинні слухати. У наших спільнотах, як люди, ми слухаємо одне одного, особливо коли ми не погоджуємося. Саме в незгоді ми можемо вчитися одне в одного. Наш світ сповнений гасел, під якими люди по-справжньому не намагаються мислити чи відкриватися іншим. Натомість, Божий заклик — відкрити наші розуми та серця.
Ось чому в час війни синодальний шлях такий важливий. Під час консисторію в Римі в січні всі кардинали зібралися разом, і перше, чого хотів Папа Лев, це щоб ми слухали один одного, щоб він міг почути нас. Я вважаю, що це великий дар Церкви світові, сповненому насильства. Ми слухаємо не лише вухами та розумом, а й уявою. Чи можемо ми уявити, чому інші думають інакше, ніж ми?
“Сім останній слів” – це запис розважань над сімома останніми словами Ісуса, промовленими Ним на хресті: слова благання про милосердя Отця до людей; окрик Ісуса до неприсутнього Бога; довірливе віддання себе в руки Отця. Але це не просто побожні медитації. Тімоті Редкліфф відкриває в цих словах фундамент та сенс кожного людського слова, людських стосунків, фундамент надії для людини та світу.
Також кардинал Редкліфф відвідав Катедральний Собор Успіння Пресвятої Діви Марії в м. Одеса
